Зерно...

Пшеничний хміль і небо золоте,

Сліпучий день розлито над ланами.

А серце б'ється, стиснуте, пусте -

Між гноєм ран і свіжими бинтами.

Сліпа планета котить мертву путь,

Впиваючись кривавими жнивами.

Нам дано все. Ми осягнули суть.

Та вічний Каїн досі поміж нами.

Чуби схилились в скошені хліби,

Завіяло вселенською зимою.

Наш цвіт зійде з насіння і журби,

Щоб знов лягти під чорною косою.

Це - радість болю. Наш фатальний щем.

Життя росте із власної могили.

Ми вічність підпираємо плечем,

Щоб ці колосся знов заголосили.