Птаха

Я тут, за твоїми плечима.

Вони- то простерті в польоті,

Пташині мозолисті крила

З старими відбитками дроту.

Ти бачиш з вершини гірської

Мій намір, найменшу провину.

Як сокіл, що вироки коїть,

Як рок Прометея -людини,

Ти кара моя, що на горе,

Формує собою потребу.

Ти в сутінках відаєш море,

Ти зорі збиваєш із неба,

Та сліпнеш під сонячним днем,

Хоч брат зозулиний сапсану.

За кривду здобуту вогнем

Ти власну сповідуєш кару.