пунктири і контури

І.

я скажу “привіт” не по-нашому -

і на мене вся алея обернеться,

зашарудить листям,

закашляє, замугикає.

так розлого і зелено їй,

досі тепло. і рясно

біля станції: галаслива вечірня процесія

розступається,

як над іншими виринає

зосеніла твоя голова.

ІІ.

"Театральна".

до неї ведуть усі навігатори,

а я не поспішаю піднятися.

стою довго на сходах біля виходу із метро

і окреслюю контури

твоєї спини. проводжу повільно

трохи сутулу і найтремтливішу лінію -

від плеча до плеча -

а ти сидиш на парапеті

і мене іще не побачив.

ІІІ.

я тепер не підходжу до нашого виходу.

ми там розмовляли на розі,

ми там домовлялися стрітися

ламаними реченнями,

тиснули руки так довго

у перший вечір знайомства.

чому я тоді не спитала,

куди падає наголос у твоєму імені.

тепер переходжу на інший бік

навіть коли запізнююсь,

навіть коли червоний.

ІV.

блукаючі вулиці,

які мені не розділити з тобою.

пунктири ковтків між сиренами,

пунктири кордонів.

я креслю пальцями карту у себе над лобом,

малюю посрібнених рибок

прямо в повітрі -

нехай допливуть.

і у кожної буде у роті

крихка голуба намистина

із вкрапленнями зеленого -

моє послання для тебе.