ПУСТОТЛИВЕ ЛІТО

Стало Літо у зеніті,

Зранку вікна всі відкриті.

А в обід - пекельний час,

Так глузує Літо з нас!

То у тім’ячко пече,

А то дощиком січе!

Нажене палючу спеку,

Сохне листя у смереки.

Що ж це в Літа за закон?

Дише, як вогнем дракон!

Землероб ледь-ледь не плаче,

Пропаде врожай, одначе!

То нагонить в небі хмари,

Наче баранів отари.

Біснуваті блискавиці,

Тичуть в землю гострі спиці.

Грім гуркоче звіддаля,

Аж здригається земля!

Вкотре Літо шаленіє,

Наче з бочки воду ліє.

Знову чинить свій закон,

Мов, почавсь армагедон!

У хліві реве скотина,

Ой,скрутна прийшла година!

Знов заплакав землероб,

Затопило весь город!

А у полі до землі,

Похилились ячмені.

Коїться якесь жахіття,

Ой, яке лихе поліття!

А вже, згодом, сонце сяє,

Літо настрій свій міняє.

Чинить місію благу,

Гне веселку у дугу.

Усе квітне і бринить,

Та стійкий озон п’янить!

І зовсім йому не сором,

Бешкетливий в нього норов!

І завжди знаходить час,

Щоб розважити всіх нас!

Бо, душа його відкрита,

Ось, за що ми любим Літо!