Путівник

У примарному, пожовклому, густому,

До безбарвного промитого хлоратом,

Дуже Вічне, крізь раптову глаукому

Набрякає ранком в кУксіях Гекати!

Де поділась поміж них усіх охочих

Хіть до правди в тінях Віа Долороза?

Хто тепер там вапняку вночі регоче?

Хто радіє камінцям, як блудить босим?-

Путівник крукам голодним ні до чого! -

Краще щиро подаруй його столітнім,

Може радість завітає підсвідома

І розквітне під ребром в надії світлій?

Тільки тихо- хижі гарпії вернулись -

За гілками знов до пекла серпантини,

Прикрашають шлях широкий на Великдень

Під дощем квітневим між масної глини.

Хто подібний? Хто Подоби набуває

Тут вартуючи «секрет Полішинеля»? -

Може Вічне?- дещо втомлене,строкате

Крізь купину неспалиму у пустелі..?