П’янкий бузок над спраглим серцем

П’янкий бузок над спраглим серцем,

І враз – симфонія дощу.

Громами небо озоветься:

“Не бійсь: пограюсь – відпущу!”.

І все в невидимих магнітах, –

Так вперто вабить і гука,

Що розбиваються граніти

І опускається рука.

А у руці – маленька квітка –

Бузковий символ юних снів,

І ніжні крапельки – мов свідки

Того, що сталося мені.

автор:

Анна Багряна