Ранкова молитва

В плавнях світанкової пори

Ляж у трави — не дихни, замри.

Дух конвалій плине у гаю.

Дятел силу пробує свою.

Бурий, мов над озером туман,

Рохне поза вільхами кабан.

Із гніздечка випаде яйце…

Та не це спостерігай, не це!

Ген схилив султани очерет.

Поза ним — гіллястий мінарет.

В нім зелений хлюпає вогонь,

А кора, мов тисячі долонь.

Скільки пережив смертей і згуб

Цей могутній староруський дуб!

Наче дзвони, голоси зозуль

Закликають молодих козуль.

Під гілля, мов під склепіння брам,

Сходяться вони в зелений храм.

І тоді між вербами, тоді

Пробігають кола по воді.

Як мечі, метрові щупаки

У лататті гострять плавники.

А над світом, що ураз притих,

Сходить сонце в хмарах золотих.

І немає меж його дарам.

Молитовне завмирає храм.

Там, де вже розвіялась імла,

Біла постать руки підняла.

Біла постать в сяєві перлин —

То Софія [1], мати цих долин.

А до неї між високих трав

Поспішає Мудрий Ярослав.

Ніби ні смертей, ні плину літ —

Від початку розпочався світ.

25.02.1974