Ранкове качине полювання

Ще на заході зорі світять

Мерехтливо на чорнім тлі,

Колихає свій човен місяць

У серпневій небесній млі.

А на сході, весь сизий чисто,

Просинається небосхил.

Мить – і на горизонті блиснув

Золотавий проміння пил.

І прокинулось враз довкілля:

Птаство сонцю співало гімн,

Заіскрилась роса на зіллі,

Над лугами туман злетів.

Качка крякнула на болоті –

Їй у поле летіти час.

І швидкий, як стріла в польоті,

Розітнув повітря бекас.

Ли́ска чистово́д сколихнула,

З очерету майнула вплав.

Чапля сіра крильми́ змахнула,

Потягнулась до синіх хмар.

Пес мій лащиться, мов питає,

Чом рушницю не скинув я.

Качку поглядом проводжаю

І радіє душа моя.

«Не стріляй на світанні птаха», –

Так у пісні народ сказав.

Тож летіть, качки-сіромахи!

Я своє вже уполював.

У єднанні душі й природи,

У чеканні на сонця схід

Я свою вполював свободу –

Риторичних питань одвіт.

І, якщо на те Божа ласка,

То чолом Йому буду бить,

Щоб зберіг для нащадків казку –

В ріднім краї світання мить.