Рано чи пізно

Рано чи пізно, кому як пощастить (таке вже життя),

Ми сходимо з натоптаних манівців на широкі неходжені дороги,

Не апостольські сандалі, а збиті чоботи-криваві остроги -

Наше повсякденне взуття,

А все одно встрягають цвяхи в ноги,

І в зап’ястя рук, і поміж ребра списом вцілюють. І оця

Наша наївна віра в доброго Бога!

Сина, Духа і Отця,

Останній - псевдо «Логос»

Як не одкровення то було, то точно відкриття,

Бо ми гадали, що у нас давно вже ратиці і роги,

Ми то темні конячки, то андердоги

Кому яке співчуття?!

Ми в пошуках, і ні початку, ні кінця;

Нам зараз не до перемоги!

Це як стрельнути цигарку в запеклого курця,

Щоб затягтись, позбутися тривоги.

Полотном тіла обмотана висохла мумія-душа.

Довкола, аж до самої стелі від підлоги

Нашкрябані картуші перестороги

як потойбіччя вліпить відкоша

всякому, хто влізе в цей прихисток убогих…

Та годі! Тихо! Ша!

Не з метою проповіді ми оббиваємо пороги,

Ми штурмуємо міста, і берем в облоги

Єрихони, трої: сурмимо у труби, даруємо коня!

Свої вимоги,

своя кара єгипетська для кожного нового дня!

Кажуть лихий був то знак – у наших матерів важкі пологи!

Моровицею занапащені королівства, світ закляк!

В могилах своїх перевертаються прадавні боги,

Оминаємо будинки, чиї одвірки помащені кров’ю ягнят,

Там лабіринти з мінотаврами? Здається, чути стогін…

Та хтозна куди ведуть нас наші ноги?

Майбутнє завше те, що нас очікує за рогом,

Чи там ножі заховані в тоги,

чи декілька горнят

смачної кави?

Це тайна. Та ми як наш Бог, як вчитель в школі -

Злопам’ятно-ласкаві.

І наша генетична вада - ці пізні повороти долі,

Коли ми вже хіба зрідка зиркаєм на зірки – нам не цікаво,

Бо вони вже як старе лахміття на антресолях,

Все руки ніяк не дійдуть їх позбутись; а хоч навіть

Ними розмальоване в катедрі склепіння нави –

Ми все одно більше схожі на крихти вже вивітреної солі,

Потішні герої в аматорській виставі.

І ніхто достеменно так і не втямив на якій підставі

Нам розподілили наші ролі?

Про що наші близькі Бога молять?

Все ж нам хочеться чути славень

В свій бік; ми - сивочолі

підлітки прищаві.