Ранок

Ранок блиснув. Сонце, мов червона цегла,

покотилось бляхою дахів.

Ранок тіні й мрії розгорнув і знагла

піснею возів прогомонів.

Знову перекреслить неба синь безмірну

зір падучих лінія крива.

Місто дивно біле, майже неймовірне

з мли, немов з уяви, виплива.

Тільки цей куток ще тінню обійнятий,

скрипка, струни обвільнивши, спить.

Сонна тиша, лиш перо дзвінке й крилате

по папері, мов стріла, дзичить.