равлик...

равлик

здається звалив на себе

більше ніж може винести

відстань йому

вимірюється подорожниками

від ранку до ранки

його мушля фонить

випадковому пуп’янку

з абсолютним слухом

його ріжки —

мов грамофонні голки

заїжджують платівку світла

завше один удома

завше непроханий гість

вогкенько сунеться тільце

наче оплакує власний дотик

як це — чути як хвиля

виховує берег

знаючи що не доповзеш?

як це — коли твій слід

зникає услід

за твоїм зниканням?

як це — бути свистком

для когось такого

невидимого як вітер?

не питай мене равлику

не питай

27.04.24