Ре мінор

Завирувала осінь, закружляла,

Меланхолія тихцем на плече лягла,

І в ре мінорі птахи заспівали,

Встаючи з озера на два своїх крила.

Тумани сірі огорнули місто,

І на душі лежить давно хандра

Дівочих дум розірвані намиста

Злітають із плечей, немов літа.

Давно не видно промінця від сонця

І сплін у душі людські завітав,

Похмура постать притулилась до віконця,

Їй душу морок павутинням обсотав,

Десь за рікою залунала скрипка,

Підспівуючи вітру в унісон,

Нагнулась від пориву липка,

Їй клен нашіптує тихесенько шансон.