Рефлексія про схід сонця війни: хлопчик і кіт

у травні трави поросли крізь дим долонь небесних кіптявих тремтячих схилився кіт над хлопчиком старим укрив його своїм хвостом котячим

той кіт – стрілою нісся в поверхи стрибав з відчаю у найглибші прірви а цей хлопчина був старим таким від немовля до нинішньої вирви

о курва день настав прийшов розніс по комірчинах пташечки та коми зірвався місяць врізався у міст і є загиблі скільки – невідомо

з коліс рвонула зіронька небесна осяйна панна – вранішня зоря і день повстав зійшов узявсь воскреснув закривши рота тьмяним ліхтарям

згасав алтар сердець чи храм умів – в очах чернече чорна несвідомість і кожен день кіт бавив як умів своїх мишей кіт тер свою свідомість об кремінь правди що була брехня перевертав картинки на екрані

а хвіст кота мов сіра маячня щоранку розповзався у тумані

диміло небо дим валив з-землі старий хлопчина бавився в солдати він розставляв на кухоннім столі макети битв він вчився панувати над світом босим без котячих мрій – простим мов діжка й складним як діжка

а кіт ходив щоночі до повій кіт пив свій час кіт вранці бавив кішку піснями щастя про пухнастий слід про кошенят смугастих про сміливих

цей світ горів димів великий світ у чорній парі кутавсь після зливи тернові шпички вибились крізь чад – такий закон земних реінкарнацій у чорнім небі чорні голуби як символ миру побратання націй було б усе всього лиш тяжким сном химерним дивом чортового цирку але на грунт не дощ упав а кров і смерть одна – єдина пасажирка у цім вагоні дивного метро де люди блудять натовпом як тіні й де життя ніколи не було

а кіт згорнувсь клубком

клубки зміїні клубились там вгорі під сонцем десь це місто вже оскоплене й незряче

вони жили удвох – хлопчина й кіт

життя їх називалося собачим

палала Троя з жовтих сторінок тікали люде стрибали із даху вони обоє знали що урок їм дав господь і недодав їм страху

настав той час коли зійшла плита земної тверді впала з черепахи слони скотились миттю у тартар сипнулись менші плити як комахи розверзлись діри склепи шпари дно повстали мертві стали між живими

схилився кіт над хлопчиком старим укрив хвостом і бог пройшов над ними

ковзнув по спинах поглядом тяжким та проминув а може й не побачив

і плакав кіт над хлопчиком старим

або здалося все ж – коти не плачуть...  

( картинка авторства Аnna https://illustrators.ru/illustrations/940826)