Ретро

Колись мій Бог, мій Світоч, Аполлон

Віддав без страху серця свого ключ,

Він взяв мене, побачивши, в полон,

Відтоді йшли разо́м ми, обіруч..

Волосся – грива лева, очі ясні,

Усе в Аре́сі на́дило, мани́ло,

Тож мріяли про спільні дні прекрасні,

Але здійнялась поміж нами злива..

Тепер в кривавім місиві чуттів

Залишу я себе йому на згадку

(Мій Зевс так ревно й праведно хотів

Поставити все ж кому, а не крапку..)

До нього шлях, що пролягав, – стемнів,

То ж сонце з наших вулиць вже зайшло,

Дарма, що втримать щастя не зумів,

Що цвітом рясним квітло – одцвіло?.

В вікні його погасло, чи не спить?

Мені рядки вірша боронять спати..

То полум'я у серці ще горить?

Іду.. і не подумаю скучати!.