Реверс (251)

Я сам опинився на їхньому місці,

та не сумно мені, і не байдуже теж.

Бо черствішим єством володію на кістці,

і моя порожнеча не відає меж.

Та у цій неосяжній темряві духу,

все ж знайшовся той клаптик, що прийняв журбу.

І боляче тілу, від кожного руху,

бо весь жаль і скорбота зійшлись у юрбу.

Я його розумію, а жалю не маю,

але свою провину в собі бережу.

Я годую її, і старе пам'ятаю,

увесь біль з каяттям у душі стережу.

Я тепер розумію їх більше на трошки,

і від цього тяжіють у серці ножі.

А від горя не лізе у горло ні ложки,

ані краплі води, бо там повно іржі.

Він життям піде далі, стежками буття,

та без мене цей шлях він поборить, не сам.

І до мене не дійдуть жодні деталі,

як він йде головами, як кричить небесам.

Але сам я зробив іще гірше колись,

він - надісланий лист, а я - тихе "бувай".

Якби міг знов там бути, волав би "лишись",

але це не змінити, куди не тікай.