Ревнуй до Молдови, ревнуй до Хінчешть

Ревнуй, мій тіньовий лицарю,

до Молдови — бо вона мене тримає,

як тримає вітер виноградну лозу,

ніжно, але впевнено.

Ревнуй до Хінчешть —

бо це місто знає мої кроки краще,

ніж ти знаєш власні думки.

Тут я сміюся голосніше,

ходжу швидше,

і серце б’ється без твоїх загадок.

Ревнуй до вулиць, що мене бачили,

до людей, що не ховалися за анонімами,

до тепла, яке я знайшла не в словах,

а в реальних руках,

що обіймають без страху світла.

Ревнуй до кожного поцілунку,

який стався не в теорії,

а тут, у реальності,

де сніг падає повільно,

а чоловік тримає мене за талію так,

ніби точно знає:

це його момент, не твій.

Ревнуй до всього,

до чого ти не наважився підійти впритул.

Бо я не чекала.

Я просто жила.

І якщо хочеш ревнувати —

ревнуй як слід:

до Молдови,

до Хінчешть,

до мене,

яка давно виросла з твоєї тіні.