Ревнуй мене до літнього відпочинку на морі, ревнуй до арабів

Ревнуй мене до літнього моря,

де хвилі лениво котяться,

ніби знають, що я тут заради себе,

а не заради чийогось «привіт, я анонім».

Ревнуй до того британського узбережжя,

де сонце сідає так поважно,

наче діловий лорд підписує угоду,

і де я можу бути вільною —

в сукні, у тіні парасольки,

у тиші власного серця.

Ревнуй до арабів,

які так само відпочивають біля моря —

спокійно, без поспіху,

з повагою до себе

і без страху підійти ближче до світу.

Ревнуй до їхньої впевненості,

до їхніх усмішок,

до того, що вони існують поруч зі мною

в реальності,

поки ти все ще існуєш у режимі «анонім».

Ревнуй до теплого піску,

який пам’ятає кожен мій крок,

до моря, що тримає мої думки,

до світу, який я обираю сама.

Бо якщо ти вже ревнуєш —

ревнуй не до чоловіків.

Це занадто вузько для моєї орбіти.

Ревнуй до літа.

До моря.

До арабів, що проходять повз.

До моєї свободи,

яка тобі ніколи не належала.