революції у моєму місті зазвичай починаються восени

з нічного мітингу на центральній площі під проливним дощем

коли червоне світло реклами раптово зблискує зі стіни

на обличчях людей і тоді відчуваєш щось наче щем

у горлянці

або коли вранці все ніяк не закінчується людський потік

у метро і вам всім по дорозі адже й дощ перестав

і можна вивішувати прапори і плакати про шістдесят восьмий рік

лишати графіті неначе татуювати власні міста

революція зводить з глузду коли під час сутички йдеш вперед

і ту що тобі від усіх важливіша губиш десь у юрбі

а вертаючись потім розпитуєш тисячу свідків і раптом острах такий бере

та коли ви врешті знаходитесь сам не віриш собі