Рідна мова

Живе в народі мова солов’їна,

А в ній душа Шевченка і Франка,

Ніколи не ставала на коліна,

Дісталася ж їй доля нелегка.

Всі триста років мову руйнували,

Закручуючи серію інтриг,

Книжки московським чоботом топтали,

Придушуючи видавництво книг.

Ще й мовну запровадили цензуру,

А Філарет анафему наклав,

На книжний друк і всю літературу,

А Біблію ж спалити наказав.

І твори богословів сплюндрували,

Спаливши їх на вулицях Москви,

З «Вінця історії» пожежу влаштували,

Показуючи дикі норовИ.

І нищення вже стали непомірні,

Наказом імператора Петра,

Де Києво-Печерські книгозбірні,

Всі москалями спалені до тла.

Забороняли мовою писати,

Та навіть вилучали букварі,

Веліли «малороською» назвати,

Бо так їм захотілося в Кремлі.

Бажали українську мову вбити,

Російські імператори й царі,

Аби могли московською служити,

Всі київські церкви й монастирі.

Коли прийшли до влади комуністи,

Вони і словники репресували,

А мову нашу, ті іще лінгвісти,

Нарєчієм місцевим називали.

Та українська знову розквітала,

Це етносу ознака головна,

вона у наших душах існувала,

казкова наша мова чарівна…