“Рідна мово, зелена діброво!”

Рідна мово, зелена діброво!

Чую пісню твою запашну.

Ти квітуєш пелюстками слова

у морозних димах полину.

Все бувало: несито і ласо

двоголовий хижак позирав.

Кров’ю, мово, навік запеклася

ти на гнівних устах Кобзаря.

Рідна мово, росту я крізь тебе,

крізь родовища дум і краси.

Я курганом стою серед степу

на кордоні сльози і роси.

Я прошитий травою густою,

я промитий Дніпром до кісток.

Рідна мово, без тебе ніхто я,

мов підрізаний вітром листок.

Я повітря вдихаю з тобою,

усміхаюся днем голубим.

Я сумною твоєю любов’ю

мудрі всесвіти мов полюбив.

Рідна мово, не слово погорди

на планеті тебе зберегло.

Ти пробуджена совість народу,

України живе джерело.

Чую пісню твою колискову

і на свято до тебе іду.

Воскресай, моя матінко мово!

Я – листок у твоєму саду.