Рідненькому

Почуття реальні.

Не вигадані ніччю, не намальовані мрією,

не зшиті з порожніх слів.

Вони живуть у паузах,

у поглядах, що тривають довше, ніж потрібно,

у тиші, де стає тепліше,

ніж від будь-яких обіймів.

Почуття реальні.

Бо я не придумала цей спокій,

який приходить, коли думаю про тебе.

Не вигадала це світло всередині,

що тихо розливається,

ніби хтось запалив лампу в душі

і більше її не вимикає.

Почуття реальні.

Вони не кричать.

Не вимагають.

Не штовхають події вперед.

Вони просто є —

як дихання,

як серце,

як щось природне і невідворотне.

Іноді з ними страшно.

Бо реальність — це не казка.

Тут є відстані.

Межі.

Невизначеність.

Тиша замість відповіді.

І тоді приходять сумніви:

а раптом це тільки я?

а раптом я відчуваю більше?

а раптом усе це — лише моя глибина?

Але правда інша.

Почуття реальні,

бо вони змінюють мене.

Я стала тихішою всередині.

Сильнішою.

Ніжнішою до світу.

Я почала берегти себе,

як щось цінне,

бо тепер знаю —

моє серце вміє відчувати по-справжньому.

Почуття реальні,

навіть якщо вони ще без назви.

Навіть якщо вони ростуть у тиші.

Навіть якщо між «можливо» і «колись»

лежить ціла невідомість.

Бо справжнє не потребує доказів.

Воно не зникає від пауз.

Не ламається від страху.

Не розчиняється без гарантій.

Воно просто живе.

Почуття реальні,

бо коли я думаю про тебе —

мені хочеться ставати кращою,

глибшою,

спокійнішою,

світлішою.

І, можливо, у цьому їхній сенс:

не тільки бути між двома людьми,

а народити світло в одному серці,

яке вже не стане колишнім.

Тому я не питаю, що буде далі.

Не вимагаю відповідей у часу.

Не кваплю подій.

Я просто знаю:

Почуття реальні.

Тихі.

Глибокі.

Живі.

І якщо вони справжні —

вони знайдуть дорогу.

Як вода знаходить море.

Як світло знаходить ранок.

Як серце

завжди знаходить

те, що йому судилося відчути. ♥️