Рідний батько — любове моя

Ти — добрий, і сміх твій, мов сонце з весни,

Коли навіть небо ще спить у тумані.

Ти — розум, що тихо спиняє всі сни,

І серце моє, як колись, у тобі ще палає.

Ми не жили разом — та й що з того, тату?

Любов не в хаті, вона у крові.

Я вчуся тебе потроху прощати,

За мовчання, за відстань, за дні лихові.

Бо ж ти — мій початок, мій спогад з дитинства,

Мій голос, що з вітром говорить мені.

Хай світ не збагне, та я знаю: з молитви

Ти знову вертаєш у тихій весні.

І де б ти не був — у дорозі, у мріях,

Я вдячна, що в жилах тече твоя сила.

Ти — мій батько. Моя любов і надія.

Мої невгасимі, святі, чоловічі крила.