Рідний край

У Ямпільськім краю, в зеленій тиші,

Де синь небес у дзеркалі ставків,

У час, коли вже достигають вишні,

Стріча Воздвиженське славетних земляків.

І ллється пісня з вечора до рання,

Купальське вогнище тихенько догора.

Тут мрії всі збуваються в коханні,

Тут щастям у вінку кружляє дітвора.

Я бачила багато – міста і різні села –

Велична і простора, безмежна Україна.

Та я приїду знову до мами, до оселі,

У край найближчий серцю – Воздвиженське єдине.

Тут заплету віночок і хай він за водою

Пливе кудись далеко, здійснивши мої мрії.

Воздвиженське, рідненьке, я знову тут з тобою,

Моя щоденна мрія і світлая надія.

Пройду стежками саду. На берегу ставочку

Згадаю все, що було, і знову в край далекий.

Сльоза бринить, а небо тепер немов би очі

Дощамии проводжає. Тут край села лелека

Змахне крилом на щастя і полетить додому.

Спасибі, мої рідні, за зустріч і за пам’ять.

Життя іде…. та повернусь я знову

У край, де люблять і завжди чекають.