Рік смутку

Невже не той, що був ще вчора…

Це докір був чи правда щира?

Лягала ніч, глуха і чорна.

Зима дощем ламала крила.

Студеним вітром опалила

Вологі очі повні смутку,

Та мокрим снігом застелила

Останні квіти незабудок.

Весна була яскрава й буйна.

Палала пристрасть навкруги

Але так порожньо і сумно…

В його душі лежать сніги.

Як сонце в небі запалало

Раділо все спекотним дням.

Та радість гірко дратувала

Бо не судилось жити в снах.

Осіння нищівна печаль

Хотіла ніжно огорнути.

Але всі гордіі, нажаль,

Бадужістю долають смуток.