Рішучість

Довгі крила — з очерету —

розгортаються до лету:

птах, що імені не має,

із покою вилітає.

Я візьму до рук стрілу,

колись роблену з лозини,

покладу її на лук —

доганяй швидку пташину.

У прошиту в шибці дучку

я угледжу, що за страх:

на засушену колючку

наколовся жовтий птах.

І синенька цівка крові,

наче заполоч, цвіте,

а обабіч віть тернова

щось вибренькує на те.

Певно, птах отой крилатий

звався спокоєм. Так… так…

Бо від чого тихо в хаті

і солодке все на смак?

Обернись до віддзеркалень

в стінах, білених вапном:

вказівний уткнеться палець

в цвіль, що виросла — давно?

Значить, затишок в господі,

позачасся — сохнеш й ти!

Виступає цвіль зісподу…

Швидше і себе протни!

***