Різдвяні вакації

Там верби золоті й дзеркальні ріки,

де стигнуть колихливі тіні риб,

там у криницях зорі, мов горіхи,

і скрипки перестудженої скрип…

Таке тобі життя, як медівник,

ще років тому десять або вісім,

а нині в місті тихо, наче в лісі,

і місяць понад ратушею зник,

але ж було, було — як медівник!..

Так, двадцять сім — яка премнога літа…

Ще пам’ятаєш той святочний смак,

коли любов пече, мов aqua vita,

і ще не вільно вимовити «мак»,

бо ще не вечір, таїна сповита…

Ще ходиш попідтинню в городян,

і віршею віншуєш, і ночуєш

на теплій лаві, та не спиш, бо чуєш

якесь ім’я жіноче. Мов дурман,

воно не відпускає аж до ранку.

І знов мандруєш, сам собі Еней,

прославши віршу, наче вишиванку,

на зерна у снігу, на слід саней,

на попелища гульбищ і містерій,

де ювенільна кров кипить з артерій…

І лиш земля!.. вона така ж — пречиста,

як і тоді — буденна і врочиста,

вона твоя, вона в тобі як шов.

Ти просто в неї глибше увійшов…