Робінзон

Лишився один, в безмежній пустелі скорботи

Лютує ненависть, та я її міцно тримаю

На вигляд — людина, в середині мене істота

Яка, моє серце, на дрібні шматки розриває

Ні краплини дощу, лише піт зволожує тіло

Ні кроку вперед, чекаю, мов вітру, біду

І сонце пекельне у сірому небі кипіло

І «П'ятницю», тут, навряд чи колись я знайду

Лишився один. Самотність, то рай для печалі

Мов чорна діра, поглинаю увесь негатив

Я кожного дня, збираю докупи медалі

Якими, за біль, мене Диявол нагородив

Ніщо не врятує. Мій острів покинутий вами

І ви ж, ненавмисно, топили свої кораблі

А в цім океані лютує скажене цунамі

Яке, з головою накриває всі острови...