РОМАШКОВЕ СЯЙВО ДУШІ

РОМАШКОВЕ СЯЙВО ДУШІ

Віночок сплету́ я із білих ромашок,

Ще й в ко́си ромашки собі заплету́,

І пісня полине з душі́… до мурашок,

Й молитву ́змолю від душі́ я святу́.

У полі, де жайвір співає про ниву,

Там серце моє́ оживає в тиші́,

І кожна ромашка шепоче щасливо:

Любов розцвітає в душі́ й на землі.

Та й лагідний вітер торкнеться обличчя,

Прине́се він пахощі трав і зерна́,

А сонце у небі, мов щира зірниця,

У то́му промінні любові струна.

Сріблястою хвилею річка заграє,

Піде́ віддзеркалення мрій у воді,

А серце ще й пісню свою́ заспіває,

І виллється слово в рядочки прості.

Ще й щастя розквітне, як квітка у полі,

Зігріє коханням у серці весна,

Вінок із ромашок – мов спогад від долі,

Де лірика ніжно звучить крізь літа.

У погляді милому світ розквітає,

У слові коханому – музика мрій,

Ще й кожна ромашка думки́ прикрашає,

І світиться щастям між кожною з вій.

Вінок із ромашок – мов символ єднання,

І множить бажання щоразу сповна́,

І він зберігатиме вічно кохання,

Й заграє про щастя душевна струна.

І вічність кохання у серці палає,

Як зо́рі, що світять на небі вночі,

Надія в ромашках ніде́ не щезає,

Бо в ній заховались від щастя ключі.

Ромашкове сяйво душі́ розквітає,

Як сонце у серці, як пісня жива,

Воно крізь роки́ і віки не згасає,

Любов і надія тримають слова.

24.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2025

ID: 1052088