Росія

Країно, що страждаєш на комплекс материнства

і обмотуєш інші нації колючим дротом своєї любови,

хіба не знайдеться серед твоїх синів

хоч одного, який сказав би: “Залиши їх, мамо!”

Країно-велетню, ти живишся безборонними книжками,

мов немовлятами в дитинцях бібліотек —

я жив би й мільйон років, щоб пройти тебе до краю,

опираючися на ніж, як на друга плече.

Самостійні, мов непорочні, держави сплять в м’яких

ліжках своїх границь,

зі столицями напіввідкритими, як уста,

а з-за обрію нахиляється до них твій косоокий Христос,

з солоним медом сифілісу на губах.

10.02.1970