Роксоланоманія

Грає скрипка Ібрагіма,

Сяють очі Хатідже,

Зачаровано країна

Віру в казку береже.

Кожен вечір – до екрана

Линуть тисячі жінок,

Де славетна Роксолана,

Знов життя дає урок.

І даремно, що минуло

З того часу п’ять століть…

Серце трепетно відчуло

Справжнього кохання мить.

Так його не вистачає

У реальному житті…

Кожна потайки гадає:

Як коханого знайти?

Щоб він був такий же красень,

Як володар Сулейман,

Не перетворилась з часом

Його щирість на обман.

Грає скрипка Ібрагіма,

В серці – сум та самота,

Серіально-мильна піна

Лізе в очі та вуста.

І пірнаємо в ту піну,

У екранні почуття,

П’ять віків, але не змінні

Доля жінки та життя.

Тож боротися з цим марно,

Вам кажу, чоловіки.

Ми – сучасні Роксолани,

Що пройшли через віки.

В ріг баранячий скрутити

Волю вашу – в нас талан,

А як жінку підкорити,

Хай вам скаже Сулейман.