Розарій

Хіба потрібна квіткова крамниця тобі,

Щоб упевнитись в красі троянд?

Кажу тобі,

Я стою за твоєю спиною, заки ти доглядаєш свій сад,

Заки ти перебігаєш з картини смутку

В розпростерті картини життя

Я знаходжу тебе в сухозлотім осонні

По затертих, зів’ялих слідах.

А тоді я змальовую вітер, зливи, обрії твоїх сновидінь,

Якби ж ти знала

Скільки тут перетятої мови про тебе,

І яка безголоса синь,

Що на лініях долі виростають притоки

Під пагорбом призабутих сумлінь.

Що знаходиш загублений шепіт у травах,

Мов зліпки твоїх прощань,

І між гілля дерев — видається не місяць,

А циферблат нескінченних чекань.

А тоді,

Перехоплює подих від голосу і охри твоїх плечей,

Ти сидиш незворушно впівоберта і безліч твоїх речей,

Немов би гербарій пам’яті, пелюстки старих епох,

Тільки зараз вони, це музей старожитностей,

Що придумав ще юний бог.

Безліч мови, утіхи, осіннього сонця в тобі,

Облямоване небо цитат,

О, як необачно було розпочати з крамниці,

І про певну красу троянд.

30.10.2023