Розбите відображення

У дзеркалі я побачила не себе,

Я побачила сліди колишніх історій.

Моє відображення дихало зле —

Наче тінь з розтрощеної пам’яті зорі.

Очі — як рани, що більше не сплять,

Усмішка — маска, давно потріскана.

Ті, хто кохали, лиш встигли забрати

Мою віру в любов... по-дитячому чисту.

Я торкаюсь щоки — там ніби сльоза,

Якої вже років із десять немає.

Там не я — а розбита жінка одна,

Що вчиться мовчати, коли все зникає.

І як мені бути — із цим “не-я”?

Як стерти усе — не стираючи серце?..

Я дивлюсь у дзеркало, як у життя,

Де вже навіть туга — не вперше.