Розгорнути книгу

Книгу життя розігни, бо промкнулась трава крізь окладень

і рядок голосний, мов струмок, ниже літер розсаду.

Ось над урвищем хмар уривається громом хвилина,

в очі жбухає жар,

в губах пророста насінина.

Виноградна лоза, тонкожало пронозячи м’язи,

крізь граніт пророста,

та крізь пам’ять плитку не пролазить.

Срібна маківка церкви над текстом летить — не спіймати,

мої руки простерті

затерпли повітря тримати.

Ні, не стане снаги,

зір вузький, аби дощ осягнути,

крізь стрімкі береги

протікає струмовище ртуті.

І не висловить, ні, що ти вичитав вдень зі сторінки,

адже витекло все,

залишились при дні дощові крапелини незгірклі.

***