Рожеві щічки

На твою пухку рожеву щічку

з хмарки падає витнена сніжинка

і доторкнувшись теплої волічки

тане, мов у маминих руках дитинка.

На сходах входу до своїх думок

ти просто сіла, відвернувши час,

торкаючись нічних зірок

у хмарах своїх табули рас.

Чому? А просто, бо тепло

не може бути теплим без морозу,

бо хочеться, щоб у душі жило

зима і літо без неврозу.

На ліхтарі лиш пролітає сніг

і подумки ти змушуєш секунди зупинитись,

щоб не таким уже страшним був гріх

підвестись, повернутись, опуститись.