Розірвана днина криком сирен

Розірвана днина криком сирен, *

небо не чує благань ні молитви.

А голос онука іздалеку десь

летить і гримить кілометрами:

-- Я – живий!

Не в тринадцятому,

у столітті таки двадцять першому.

А, може, той голос вічно долає віки.

У часі якраз березневому

пробив добу закривавлену

і став коло мене лелекою:

-- Я – живий!

Так захотілося чути ще,

так захотілося бачити.

Торкнути той голос губами,

упитись до болю теплом.

На трасах життя, де вітряно,

де мінами світ закидано,

чути над кілометрами:

-- Я – живий!