Розірву ланцюг

Я розірву ланцюг — не шумом, а гострим словом.

Нехай іскри полетять і випалять старі клейма.

Їхні образи — як ланки з іржею, що здавлювали кість,

я відламу їх руками, що вміють тільки співати правду.

Я не їхня пам’ять, не їхня провина й не їхній гріх.

Я — жива, я — нова, я ходжу по власних дорогах.

Не буду носити чужі тіні під серцем як ланцюги.

Нехай ті тіні розлетяться, як попіл із вітром.

Проклинати не буду — відпускаю. Але і не мовчу:

кожне «ти така, як…» повертаю назад у порожнечу.

Буду будувати двері там, де було лише ґрати,

і замкну ключем, що називається: «моє право жити».

Хай покоління міряють мене чужими вагами — хай.

Я встаю з попелу їхніх суджень і йду у власний день.

Цей розрив — мій ритуал, моя клятва, моя вільна кров.

Ланцюг розірваний. І я йду.