Розмова

   РОЗМОВА З МАТІР’Ю

Мені наснилась сьогодні вночі рідна мати,

І картопля в мундирах із солоною тюлькою !

Бачилось, немов зайшов я до батьківської хати,

В якій бавився в дитинстві дерев’яною люлькою!

Мати з’явилась в моїх очах, неначе жива,

Неначе сонечко ясне на голубому небі!

Немовби весною на лузі зелена трава,

Нібито на небосхилі білокрилий лебідь!

Мати обійняла мене натрудженими руками

І пестила мою голову, наче в маленького !

Вона цілувала мене, ніби прикрашала квітками,

І голубила, як найбільш одо всіх миленького!

Мати питала мене, як мені на Вкраїні живеться,

Чи розуміють мене добрі люди , чи поважають?

Коли обіцяне щастя в нашій державі почнеться,

Чи можновладці трудяг до сих пір зневажають?

Мамо, не скажеш, що вікується нам щасливо,

Хоч колоски для хліба вночі ми не збираємо !

Але жити, як ми живемо – далі вже неможливо,

Не живемо ми, а існуємо та морально вмираємо !

Хліб до обіду поки що є в наших стінах,

Але захисту від неправди і зла шукати дарма!

Народ перед беззаконням стоїть на колінах,

То ж виходить не життя у людей, а чорна тюрма !

Кожний негідник при владі може тебе образити,

Може скривдити і принизити твою гідність!

Може роками тебе на гарячій пательні смажити,

Не зважаючи на твою бідність або інвалідність!

І ніхто в Україні від мерзотників тебе не оборонить,

Окрім, якщо сам не візьмеш булаву в руки !

А ні, то поганці правду твою похоронять,

І будуть кров далі ссати януковичі або медведчуки !

То, чого ж, сину, ти так за Вкраїну вчепився,

Невже світ клином на ній зійшовся?

Чого ти до злої мачухи так приліпився,

Хіба ж без неї, клятої, не обійшовся б ?

Зберись на життя, від неї, десь за кордон,

В Америку, до французів, або в Канаду!

У них слово Бог – рівно слову Закон,

Вони давно призвали до совісті рідну владу!

Мамо, було, гостював я в житті на чужій землі,

Топтав стежку до теплого двору в добрих людей!

Як у Бога за пазухою радів сонцю в місті і у селі,

Слухав як співає пісню чужий соловей !

Але ж, все в нерідній землі не так, як вдома,

Все до тяжкого болю в іноземній хаті, не так!

Твоя доля назавтра за горою тобі невідома,

Бо в чужій землі ти або жебрак, або батрак!

Не так за горою цвітуть чорнобривці

І дівчата не рідні співають пісню не так!

Не так радіють сонцю їхні щасливці,

А ти до віку для них будеш чужак!

І зорі там, на небі, в іноземному краю,

Світять не так яскраво, як у нашому полі!

І ніколи не зможеш ти потрапити в них до раю,

Бо не в своїй хаті, то означає, що ти в неволі !

То, що ж робити, сину, – адже життя одне,

Як його схожим на казку влаштувати вдома?

Як гарно відмити існування наше брудне,

Коли сумління прокинеться в нас несвідоме?

Мамо, що я відповісти мушу, мила, тобі,

Знай, що рідну хату я не покину ніколи!

Навіть, якщо в нерівній впаду боротьбі,

Буду все рівно рушити злодійські престоли!

Буду крушити і рвати їх на шматки,

Буду закликати до боротьби земляків!

Буду щасливого життя пелюстки,

Леліяти серед українських будяків!

Буду правду голосним словом возносити,

Добро і щастя буду сіяти в рідній оселі!

До Бога благання свої буду підносити,

Щоб вивів народ мій з глухої пустелі!

А злодіїв буду словом бити з розмаху,

Жорстоко бити – так, щоб уже не встали!

Всіх торбохватів і шахраїв укладу на плаху,

Щоб не родились ніколи і не воскресали!

10 лютого 2022 року