Розмова двох жінок

Жінка з вересневим обличчям питає в жінки з обличчям січня:

— Чому я згадую травень, постійно згадую травень?

Чого він мені сниться?

Тому що у травні, дівко, була ти

У передкоханні

Була ти брунькою ранньою

Що розквітала востаннє.

— Скажи мені бабця мила,

Скажи мені, мила ненько,

Чому ти і досі красива

Хоч посивіла раненько?

— Бо серце живе коханням

Живе воно тільки в травні

І скільки б кохань не було

Вони не бувають марні.

З січневим чолом, поважна,

Вона посміхнулась ледве

І каже до мене знову:

— Про це ти знаєш напевне

Він прийде колись надвечір

Обійме і поцілує

І заспіває серце

Хоча тепер сумує

І щастям розквітнуть очі,

Рукам обійм буде мало

Буде усе, чого хочеш, —

Січнева мені сказала.