Розмова з мамою

Мамо, не треба мене порівнювать.

Я — не краща і не гірша за неї.

Я — інша.

У мені немає брехні,

але є правда, що ріже, як лезо.

Ти кажеш: «Вона спокійніша».

А я мовчу, бо спокій — не чеснота,

якщо за ним стоїть холод,

і фальшива усмішка у дзеркалі.

Мамо, ти не бачиш,

як я заліковую рани — мов мовчанням хліб запиваю.

Але ж я твоя.

Не чужа, не вигадана, не нав’язана часом.

Я — твоя дитина,

що просто не навчилась кланятись фальші.

І якщо Сатурн мені ближчий за рідну кімнату,

це не тому, що я холодна,

а тому, що там ніхто не змушує мене бути іншою.

Там мене кличе заєць — мій вірний друг,

і каже: «Ти вдома».