“Розпущено на волокно”

Розпущено на волокно

заткану в луки синю річку;

і розплелась у небі знов

від літака срібляста стрічка.

Віск талий руку обігрів,

розлившись по долоні,

і стверднув золотий горіх

на щедрім многосонні.

На гілці ніжність запеклась

на краплю соковиту,

немов роса, ввібрався час

в шорстку гранітну плиту.

Вже й стежку стоптано до тла

ногами басовито,

і впала в патолоч зела

луна із-під копита.

В розкритих в захваті очах

відбито обшир світу,

і радісно слова звучать,

що сонцю вік горіти.

***