Розрада

Ви кричали на себе

Наче в яріснім горі,

Переживши страшний той,

Подих недолі?

Самотня, одна мов пустельна квітка

Бридка, непотрібна нікому

Мертва лебідка

І ніжна і сильна в серці водночас

Та пофіг на це, пройшов її час

Сцена закрита

Вода перекрита

Ніхто не прийде, лиш безхатченків крики

Ти чуєш і плачеш

Кричиш, знов ридаєш

Прокльонами ти засипаєш ту сцену

Ненавидиш всім `єством свою пустелю

Аж раптом, як грім, думка знайшлася:

"Кому як не воді та квітка здалася?"