РОЗСИПАНІ СТРАЗИ

РОЗГУБЛЕНІ СТРАЗИ

Ніч стрази свої́ вже давно розгубила,

І зорі мовчать, як забуті листи,

Туман обіймає алеї безсилий,

І досі в них сплять недописані сни.

Осінній мотив на віконній десь рамці

Тремтить, наче спогад про дні золоті,

А серце, мов птаха в красивому танці,

І рухи красиві, хоч дуже прості.

Ніч – тиша, що вміє торкатися ніжно,

Неначе молитва, на скронях душі,

Та навіть вночі було все білосніжно

В якійсь дивовижній незвичній красі.

Аж ось перший промінь, як дотик надії,

Розхитує темряву, будить життя,

І тиша, що бу́ла вночі безнадійна,

Сьогодні співає пісні про життя.

І знову душа, наче ве́сни, цвістиме,

Розквітне в обіймах, пірнувши у день,

Бо навіть у темряві світло незриме

Живе, як молитва, в глибинах пісень.

Ніч стрази свої́ вже давно розгубила,

Неначе кришталь, задзвеніли вони,

Мов птаха красива, розправила крила

І знову красиво пове́де у сни.

17.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025

ID: 1051593