Рубач

ч. 2

О чорний пугачу, не кряч,

що всюди лиш журба є,

бо є ще радісний рубач,

що дрова з піснею рубає.

Ще є веселий дроворуб,

веде з життям невпинно

рукопашний бій,

завжди веселий, наче дуб.

Поете чорних рук, потіхи зерно сій!

Бо прийде, прийде нагороди день

терплячим, милосердним і хоробрим.

Не знатимеш уже сумних пісень.

Найбільше щастя – бути добрим.

Понести радість і любов

до бідних, до похилених,

нуждарських хат

І стільки нарубати дров,

щоб більше не було

нетоплених кімнат.

29 березня 1932 р.