“Рядами горіли жертовні огні”

Рядами горіли жертовні огні,

і тіло моє поміж ними хиталось:

я вищим життям проживав уві сні,

де слів не було — тільки рухи читались…

У рухах двоївся, аж одяг тріщав,

немов непотрібні сповитки, —

я душу свою на вогні очищав,

лушпиння відвіював швидко…

І корчилась в танці розпалена плоть,

і біль пропікав, наче жевріла тріска.

Випалював пам’ять минулу Господь,

і рухом швидким розгоралася кістка…

Зостався від одягу попелу рій,

так ніби з тих клаптів зібралися шити

сорочку печалі, щоб я зміг у ній

натхненність душі зрозуміти.

Щоб муки чужі я спромігся сприймать,

щоб зір обернув свій на вічне…

Жарини у жменях — руки горять…

І сон мій трива опівнічний…

***