Рюкзак

Я складаю свій біль в рюкзак,

Акуратно, щоб не розсипався страх.

Згортаю тривоги, як старий папір,

І ховаю глибше — щоб ніхто не відкрив.

Туди ж — ті слова, що не сказані вголос,

І крик, що застряг десь між ребер і голосом.

Сльози — у кишеню, нехай не течуть,

Я ж маю триматись… я маю “як-небудь”.

Я ношу його тихо, без зайвих питань,

Наче так і повинно бути з дитинства.

Хоч інколи плечі вже ріже тягар,

Але я усміхаюсь — така вже “реальність”.

Та знаєш… інколи хочеться зняти,

Поставити поруч і просто мовчати.

І щоб хтось сказав: “Ти не мусиш сама”,

І взяв хоч на хвильку частинку ярма…

Бо цей мій рюкзак — це не просто речі,

Це все, що я ховаю від чужих очей.

Але я ж людина… я теж втомлююсь…

І, може, колись… я його розстебну.