Садгора — мій дім

Садгора — мій дім,

де ранок колись був спокійним,

де тихо жила моя пам’ять

і сміх, що здавався безкінечним.

Я пам’ятаю стежки під ногами,

і двори, де дитинство росло,

і як серце тут вчилося вірити,

навіть коли було нелегко.

Садгора — ти частина мене,

як подих, як голос у тиші.

Та сьогодні в мені щось стискається —

і біль стає трохи більший.

Я не знаю, чи зможу тебе побачити,

як раніше — без страху і сліз.

Бо сьогодні в тобі звучить тривога,

і небо не несе вже спокійних мрій.

І хоч я далеко, я все одно поруч,

носю тебе в серці щодня.

Бо ти — мій дім,

і ніхто цього в мене не забере.

Але іноді дуже боляче знати,

що час змінює навіть дім…

І я шепочу крізь відстань і вітер:

“Садгора… я з тобою. Завжди.”