Сам бажав! 6#81

Так, що не описати словами, було мило взлетіти мені на хвилину,

відірватись від чорної, грязної, вицвітшої землі, своїми брудними ногами.

І я впевнений, як би не відводив погляд

запропонують напитися - губами прилину.

Надалі я ж так і продовжую не спати, самотніми, холодними, своїми ночами,

Моєї музи немає зі мною, і їй легше без мене, в очевидь, не сумую…

Сам бажав, щоб як краще, розумів все з початку, добровільно натякав на вихід.

І вона взяла і вийшла. Закрила двері. Тепер от себе не вгамую.

Чи я заслуговував на ці пару хвилин, чи взагалі мені літати слід?

Я ж взагалі боюсь висоти, та ніколи раніше вірші не писав.

Ніколи гірких сліз своїх не пускав, у інших людей на очах,

А тепер, про це кажу в рядках, та купив нещодавно квиток в небеса -

Буду сам летіти кудись, розливатись сльозами відображенням в чужих обличчях.