Самоспалення саду, і ця нетривка погода

З циклу «Нотатки фенолога»

Самоспалення саду, і ця нетривка погода,

і розмита в деталях телевежі тупа стріла…

Повз ряди манекенів, нудні, мов класична ода,

наші лиця пливуть, і на них ніби тінь крила.

Це сезону тепла завершальні небесні сплески,

де в нечувану квітку злилися бензин та єлей,

поки вистигне ґрунт, поки виступлять гострі фрески

на сирій штукатурці домів, хідників, алей.

Тільки тінь! і крило! і повсюдне оголення суті —

ми йдемо до зими, і під нами гудуть, як поміст,

ці міста, до яких ми так владно (так ніжно) прикуті.

Нам ніколи не вийти з осінніх беззахисних міст!..