самосуд

І самосуду бути впору, коли біжиш ти вниз з гори.

Не розуміючи нічого, тікаючи від близькості біди.

Коли думки вже не належать і не цетруються в тобі.

Коли від болю тільки втома та лячний запах пустоти.

І не жевріє існування, яке приречене на смерть.

Так й квіти, що уже зів‘яли ніколи не подивляться уверх.

Ти можеш плакати, кричати — це буде йде з середини тебе.

Бо лиш тобі заповідати, яким ти будеш бачите усе.