Самосуд

Зачахлий той Ерос, вогнем називанний

Впадає в Танатос, розчинений в ванній.

Хоч з'єднані нахрест, річки паралельні

В умах професійних, їх душі чисельні!

Та все ж не дивуйтесь, можливий союз

Mortem i Vita... здоровий мій глузд!

Mid-time посередність... Чудове буття!

Спускайся щоночі в своє укриття!

Мудрець з Міямото - кумир в тій макітрі -

Сімдесять душ розчинив у повітрі.

А що зчинив ти, читавший про нього?

Отож, знач втори ти судьбу Хвильового!

Ти все ж не наваживсь? Визначайсь тоді вже

І хто твій напарник, і хто - протеже.

Кумирів не треба, шаблони - то гріх

Самого до себе, якщо вже ти зірка.

Інакше не плач потім в ліжечку гірко,

Що у твоїм его з'явилася дірка.

Про що ж ці вірші? Та хрін його знає...

Навіть Джеймс Джойс з того світу питає,

Як появивсь потік з тих думок,

Що часто ховаються, ще й на замок.

Рима ж проста? Ще й як! І не дивно...

Бо має ж цей твір звучать позитивно?